Інформація для батьків

Підвищення швидкості читання.

Експрименти, що проводяться вченими протягом останніх років показали, що швидке читання активізує процеси мислення і є одним із засобів удосконалення навчального процесу для різних рівнів навчання, від початкової до вищої школи.

Оптимальне читання – це читання зі швидкістю розмовної мови, тобто в темпі від 120 до 170 слів за хвилину. Саме до такої швидкості пристосувався за століття мовний апарат людини і саме за такої швидкості досягається найкраще розуміння прочитаного.

Так з якою ж швидкістю повинні читати учні, що закінчують навчання в початковій школі?

«Если проанализировать успеваемость учеников 5-х классов, то можно сделать вывод, что отличниками стали дети, которые в конце начального обучения имели скорость чтения в пределах 130-170 слов в минуту. В среднем примерно 150 слов в минуту. Те, кто стал хорошистами, имели технику чтения от 100 до 140 слов в минуту. В среднем это 120 слов в минуту. Троечники имели скорость чтения 80-90 слов в минуту – приблизительно, конечно. Такова закономерность». (Грекова Т. А. «Развитие техники чтения у школьников 1-й ступени»).

Запишемо дріб. В чисельнику 40000, в знаменнику – 80. 40000 слів – це обсяг газети на шести сторінках, а 80 слів у хвилину – таку швидкість читання мають деякі старшокласники. Отже школяр прочитає газету за 500 хвилин, тобто за 8 годинний робочий день!

Слабочитаючий учень перейшовши в середню а потім і старшу ланку школи буде якщо не тонути, то захлинатися у потоці інформації. Цей учень приречений на неуспішність. І яких би великих учителів не запрошували до цього учня, нічого у них не вийде, поки вони не навчать елементарного – читати.

Сподіватися «на авось», на те, що з роками швидкість читання прийде сама, не варто. Першокласники знаходяться у тому віці, коли можна досягти оптимальної швидкості читання, вони мають практично невичерпний резерв підвищення техніки читання.

Чи існують найбільш ефективні шляхи навчання читанню? Так!

Пропоную вашій увазі деякі з них. (далі буде...)

Що таке пам’ять і чому малюкові потрібно її розвивати

Приділяйте увагу розвитку своєї дитини

Пам’ять нам дарована від народження і являє собою одну з вищих психічних функцій людини. Пам’ять — це багатоступінчастий процес у якому беруть участь сприйняття, систематизація, збереження і відтворення самої різної інформації. Ці процеси тісно взаємопов’язані і неможливі один без іншого. Навіть невеликі проблеми на одній з ділянок ланцюжка можуть викликати у дитини труднощі у навчанні. Ось чому так важливо намагатися розвивати пам’ять дитини з самого раннього віку.

Особливості розвитку пам’яті у дітей

Вважається, що розвиток пам’яті у дітей проходить такі етапи: раніше всього малюки зберігають у пам’яті виконані ними рухи, потім в дитячій голівці відкладаються спогади про пережиті почуття й емоції. Далі доступними для збереження в пам’яті стають образи речей, потім дитина вчиться запам’ятовувати і відтворювати словесні описи явищ і подій, почуті від інших людей і вже на самому останньому, високому рівні отримує можливість запам’ятовувати вербальні образи невербальних явищ.

Приміром, ти гуляла з дитиною в парку і він впав і розбив коліно. У дворічного малюка в пам’яті закарбується сам образ падіння — наближається асфальт, обличчя матері і так далі. Однак, проблема в тому, що образи речей займають набагато більший обсяг пам’яті, ніж їхні словесні описи, тому вони досить швидко стираються. Словесний ж опис явищ може зберегтися на все життя. Тому, якщо у малюка на момент падіння ще не сформувалася словесна пам’ять, він забуде про інцидент як тільки пройде біль, якщо ж він здатний запам’ятовувати словесні образи — буде пам’ятати про це все життя. Так само треба запамятати, що запчастини у львові слід купувати у Супермаркеті автозапчастин.

З цієї причини ми без проблем можемо реконструювати події нашого дитинства, але через кілька десятиліть вони вже не викликають емоцій. Невербальна пам’ять звичайно зберігається лише для одного-двох найбільш яскравих епізодів дитинства, та й то не завжди.

Чим раніше ти розвинеш словесну пам’ять у своєї дитини, тим багатшим буде його внутрішній світ, і тим легше буде проходити навчання.

Але, щоб досягти результату, необхідно послідовно пройти всі етапи розвитку пам’яті. Тому процес розвитку пам’яті дитини потрібно починати з самого дитинства.

Гра для розвитку пам’яті дитини молодшого шкільного віку

Покажи дитині на секунду-другу фотокартку з будь-яким зображенням. Малюк повинен якомога детальніше описати її.

Потім покажи іншу, подібну першою, але на якій деякі предмети замінені на щось інше. Дитина повинна відповісти, що змінилося, що не так.

Ще такий варіант цієї гри. Розклади перед дитиною будь-які предмети, іграшки (для дитини 5-6 років — приблизно 7 штук). Малюкові дається 30 секунд, щоб запам’ятати, що і де лежить. Потім він повинен відвернутися. У цей час ти переставляєш предмети, що-небудь можна прибрати або ж замінити один предмет на інший. Завдання: визначити, що змінилося і максимально повно описати зміни.

Чи добре бути єдиною дитиною в родині?

Якщо в сім'ї росте єдина дитина, то у неї формується величезна чутливість до тих статутів і правил, які встановлюються її батьками, вона намагається дотримуватися їх, виправдовуючи батьківське очікування.Зазвичай такі дітки намагаються зіставляти себе дорослим через те, що у них немає ні братів, ні сестер, з якими можна реально порівняти себе. Дитячі психологи стверджують, що єдина дитина в сім'ї дуже часто формує для себе далекосяжні плани і в майбутньому може реально претендувати на роль лідера в колективі. Статус єдиної дитини в родині має і переваги, і недоліки. Розглянемо і ті й інші.

Переваги:

1.Як правило, єдиній дитині батьки можуть допомогти матеріально більше, надати більше матеріальних благ і можливостей.

2.Батьки приділяють весь свій вільний час і увагу тільки одному маляті.

3.Єдиній дитині ніколи не доведеться конкурувати зі своїми братами або сестрами за місце улюбленої дитини в сім'ї.

4.У більшості випадків у такої дитини будуть найдорожчі іграшки, комп'ютер з можливістю вийти в мережу інтернет, де вона завжди зможе знайти прикольні статуси про життяю

5.Єдина дитина в центрі уваги всієї сім'ї, в тому числі і у бабусь, і дідусів у, та ін

Недоліки:

1.Існує ймовірність, що єдина дитина в сім'ї часто буде відчувати себе самотньою.

2.В майбутньому такий малюк може стати страшним егоїстом.

3.Коли в сім'ї росте одна дитина, то вона перебуває в умовах опіки та контролю, їй забороняють вести нормальну фізичну активність, яку можна спостерігати у дітей, які ростуть з братами і сестрами. Батьки єдиної дитини виявляють зайву опіку для захисту свого нащадка від будь-якої фізичної шкоди.

4.У тих сім'ях, де росте єдина дитина, завжди йде суперництво між батьками за любов сина чи доньки. Частими бувають сварки між батьками, які дитина може використовувати для своєї вигоди.

5.Якщо в родині, де росте одна дитина, починається розлучення батьків, то дитина в цьому відчуває свою провину і величезну відповідальність.

6.Дитина, чка підростає починає боятися, що з батьками може щось статися, і вона залишиться зовсім одна. З роками цей страх посилюється і може перерости в комплекси або хворобу.

7.Звичка, що за неї в дитинстві вирішують всі проблеми батьки, єдина дитина і в майбутньому буде сподіватися на чиюсь допомогу у вирішенні будь-яких, навіть самих дрібних питаннях.

8.Маючи невеликий досвід спілкування зі своїми однолітками в дитинстві, єдина дитина буде стикатися з проблемами взаємин з однокласниками в школі і з колективом на роботі в майбутньому.

Єдина дитина

Одна дитина в сім'ї — єдина радість, надія і опора батьків. Його балують, пестять і леліють, і нерідко перегинають в цій справі палицю. З роками така дитина може вирости розпещеним егоїстом. Щоб цього не сталося, дослухайся до порад «Пані».

Фахівці стверджують, що діти-одинаки унікальні по своїх здібностях, баченні світу і особових якостях. Вони виділяються з натовпу і швидко звикають до загальної уваги. І це недивно: мама і папа завжди поруч, готові підтримати, допомогти, підказати, їх любов не треба ні з ким ділити. Додайте дідусів і бабусь, тіток і дядьків з їх турботою і подарунками — дитина почуває себе справжньою зіркою!

Будучи центром загальної уваги, дочка або син поступово виробляє власні риси вдачі, вчиться командувати і отримувати усе, що захоче. Зважаючи на цю якість, психологи вказують на позитивні моменти характеру такої дитини. Він може швидко стати незалежним, розвинути в собі здібності лідера. Постійно шукає нові заняття, виявляється цікавим партнером в грі, як правило, упевнено почуває себе в групі ровесників і не піддається впливу старших підлітків.

Спілкування з дорослими стає для таких дітей природним. З ними радяться, до них прислухаються, обговорюють поточні справи і планують майбутнє. Іноді такі діти говорять настільки по-дорослому, що їм можуть приписувати краще розуміння життя, ніж те, яким вони володіють насправді. Окрім цього, вони рано вчаться приймати самостійні рішення і відповідати за власні вчинки.

Компроміс заради успіху
Позитивні риси вдачі, приведені вище, утілюються в життя за умови, якщо батьки об'єднують свої зусилля заради дитини, уникаючи розбіжностей і непорозумінь.

«Психологи вважають, що між батьками існує приховане суперництво, що нерідко створює в сім'ях серйозні проблеми. Кожен хоче бути кращим для свого чада».

Психологи вважають, що між батьками існує приховане суперництво, що нерідко створює в сім'ях серйозні проблеми. Кожен хоче бути кращим для свого чада. Демонстрація любові у вигляді недоречних похвал, численних подарунків, аж до готовності дістати зірочку з неба, шкодять малюкові. Він може почати капризувати, вимагати нездійсненного, відмовлятися робити що-небудь, поки не отримає винагороди. Дуже небезпечно втягувати єдину дитину до альянсу з одним з батьків проти іншого, це підриває авторитет, викривляє бачення реальних речей і псує характер.

Батькам необхідно знайти компроміс і розглядати перспективи розвитку дитини з точки зору загальних очікувань і обмежень.

Ради і застереження
Звести до мінімуму проблеми єдиної дитини в сім'ї і максимально підвищити його переваги — можливо, вважають фахівці. Для цього треба врахувати деякі рекомендації.

* Намагайся уникати надмірної турботи про дитину. Щоб визначити, чи не зайшла ти занадто далеко в прагненні завжди допомагати малюкові, порівняй власну поведінку з поведінкою сім'ї, яку ти поважаєш.
* Позбався від відчуття провини, що виховуєш тільки одну дитину, адже малюк може стати для тебе справжнім джерелом щастя, так само як і ти для нього.
* Відділяй доросле життя від звичайного клопоту дитини. Уникай «довірчих» бесід, негативно освітлюючих батька малюка.
* Якщо неподалік живуть двоюрідні брати або сестри, не перешкодить іноді навідуватися до них, щоб дитина могла грати зі своїми ровесниками.
* Хвали дитину в міру, щоб не викликати у нього нездійсненних мріянь.

Наберися терпіння. Постарайся дізнатися більше про потреби і прагнення свого малюка. Тоді його внутрішній світ буде для тебе зрозумілішим, а малюк віддячить тобі щирою любов'ю.

Покарання дітей: за і протии?

Консультація для батьків

Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.

Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.
Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.
Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.
Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.
Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

Покарання: "за" і "проти"
Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.
Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.

Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.

Пам’ятка

Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.

Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.

Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.

Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.
"Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"
Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Трапляється, що батьки бачать недоліки дитини, але не в силах її карати - вони відчувають перед малюком почуття провини. Особливо часто страждають подібною при розлученнях. Дитину шкода - він не розуміє, що відбувається, сумує за тата або мами, ікаратийого представляється немислимим.

Буває й так, що хтось із батьків намагається перетягнути малюка на свій бік (мама хороша, а тато поганий, або навпаки). Природно, в цьому випадку «хороший» батько не тільки сам не карає дитину, але і перешкоджає найменшого покарання з боку «противника», уявляючи, що таким чином ще більше підкреслює свою «хорошість».

Результати такого виховання в більшості випадків досить невтішні. Діти, які отримують все на першу вимогу, перестають цінувати отримується. Більше того, діти дуже чутливі і завжди знають, коли їхні почуття намагаються «купити». І тоді починається підвищення ставок, прямі маніпуляції (а тато обіцяв купити мені справжній фотоапарат! І він казав, що я вже великий, щоб навчитися ним користуватися!). Розбалувані таким чином діти уявляють, що «добре» - це те, чого їм хочеться, а «погано» - все, що йде врозріз з їхніми бажаннями.

А бажання можуть бути різні, в тому числі й досить образливі (наприклад, алкоголь,наркотики). А потім батьки дивуються - звідки ж взялося стільки поганого в їх виросло чадо, адже у нього було все! Чому дорослий син віднімає в бабусі-матері останні копійки? Чому виросла дочка викидає з квартири батька (і добре якщо в будинок престарілих, а то буває, що просто на вулицю)? Та тому, що їх з пелюшок вчили, що земна куля обертається персонально для них. І ніхто і ніщо, у тому числі і батьки, не повинні заважати здійсненню бажань. Тим більше, якщо батьки постаріли і стали марні для виріс чада.

Прекрасний приклад розбалуваного дитини, балуемого батьком з почуття провини, - у фільмі «Іграшка» (Франція, 1976 р.). Хлопчик, який звик отримувати все, що захоче, вимагає як іграшки живої людини - і отримує його! Ось тільки «лялька» (блискуча роль у виконанні П'єра Рішара) виявилася своєрідною і примудрилася ввести в світ вседозволеності систему покарань. І дитина разюче змінився. Причому на краще.

Так що система покарань має бути. Вона допомагає розділити погане і хороше (за хороше хвалять, за погане карають). Ось тільки, вибираючи покарання, варто визначитися: виховуєте ви людину розумного, або дрессіруете дика тварина.

Певна категорія батьків вважає, що покарання - це неодмінно фізичний вплив. Можливо, правда, і психологічне, але неодмінно супроводжується приниженням. Наприклад, дитина повинна принародно (чим більше людей буде присутній, тим краще) повідомити про свою провину і покаятися (одного хлопчика чотирьох років змусили перед друзями каятися в тому, що він намочив штанці - дитина загрався, все відкладав похід в туалет, от і сталося нещастя. Коли його змушували «визнати провину», він плакав і обіцяв, що більше ніколи-ніколи не буде так робити, аби тільки нікому про це не розповідали. Тоді мати продемонструвала всім штанці і в усіх подробицях розповіла про «проступок». Дело закінчилося для малюка важким нервовим розладом). Або - просити вибачення у батьків стоячи на колінах і з цілуванням рук. Так-так, подібне аж ніяк не пішло в минуле, знаходяться ще батьки, які за неприбрані іграшки б'ють дитину, а потім вимагають, щоб він цілував б'ють руки в подяку за науку і зусилля, що додаються, щоб «виростити справжню людину».

Це - дресура в чистому вигляді. Нерідко вона призводить до брехні - дитина, прагнучи уникнути покарання,обманює. Наприклад, підчищає оцінки в щоденнику.

Але ж можливі й інші покарання. Якщо між батьками і дітьми присутня любов і взаємоповага, то досить незадоволеного, суворого погляду - і дитина вже розуміє, що провинився. Він щиро покається, зізнається у скоєному (хоча б у тій же виправленої оцінці - цим, буває, грішать і найкращі діти). І визнання буде набагато більш цінним, якщо буде добровільним, а не під страхом биття.

Ще одним варіантом покарання є позбавлення будь-яких «бонусів» - цукерок, читання казки, прогулянки в парку, перегляду мультфільмів, катання на каруселі, походу в гості і т.д. Подібні покарання теж вельми дієві.

Караючи дитину, обов'язково потрібно пояснювати йому - за що саме він покараний. Покарання - не блискавка, яка б'є в будь-яке місце, воно має бути чітко прив'язана до скоєного проступку. При цьому потрібно уважно дивитися: а чи був проступок? Наприклад, покарання за погану успішність у школі. Перш, ніж обрушувати на голову дитини громи і блискавки (навіть якщо це всього лише позбавлення недільної прогулянки), варто розібратися - а чому ця успішність погана? Чи пов'язано це з лінню, відсутністю зацікавленості в навчанні, будь-якими проблемами у відносинах з однокласниками, проблемами в сім'ї (при розлученнях успішність дітей часто повзе вниз), або просто мова йде про нездатність дитини до якого-небудь предмету (наприклад, є діти , з легкістю клацають кратні інтеграли, але не здатні написати навіть найпростіше твір, є такі, які пишуть чудові твори, але ніяк не можуть вивчити таблицю множення і т.д.). Можливо, дитина потребує не покарання, а в допомозі.

Караючи, слід пам'ятати про «закон джунглів»: за одну провину двічі не карають. Та й нагадувати зайвий раз про скоєне не варто - якщо, звичайно, подібне більше не повторюється, а каяття дитини було щирим. Адже нагадування - це теж рід покарання. І дитина бачить, що він розкаявся, зробив все, щоб загладити свою провину, а його так і не пробачили! Питається - а чи варто було каятися? Чи варто було робити хоч якісь кроки, якщо все одно вибачення домогтися неможливо?

Дуже важлива система заохочень, нерозривно пов'язана з системою покарань. Досить неприємно, якщо за погане карають, а доброго ніби й не помічають зовсім. При цьому, не найкращий варіант -матеріальні заохочення. Система «цукерка за п'ятірку» однозначно хибна. Результатом є очевидний висновок: якщо немає цукерки, то і п'ятірку отримувати не обов'язково. Звичайна похвала набагато більш дієва, ніж тонна цукерок.

Крім того, заохочуючи дитинуза хорошу оцінку, Потрібно обов'язково пояснювати йому, що в першу чергу гарний він зробив для себе, а не для батьків. Так, батьки дуже задоволені, пишаються його успіхами, але вчиться він все ж не для них, а для себе.

Весь виховний процес - це безперервна низка пояснень (що таке добре і що таке погано, навіщо, чому і для чого і т.д.). Пояснення - звернення до розуму дитини, і таким чином виховують людини розумної. Відсутність пояснень - звернення до тварин інстинктам, дресирування, навіть якщо все це не пов'язано з фізичним впливом (наприклад, отримав п'ятірку - цукерочка (заохочення), отримав двійку - відсутність цукерки (покарання)).

Караючи або заохочуючи дитину подумайте - ким ви його вважаєте? Тваринам або людиною? Не поспішайте діставати цукерку або ремінь. Вони - лише доповнення. Звичайно, якщо ви виховуєте людини.

Виховання чи насильство?

Ставлення українців до тілесних покарань дітей залишається досить суперечливим. Довгий час фізичне покарання дітей у різних суспільствах вважалося, а в багатьох культурах, і зараз вважається цілком прийнятним, а іноді, навіть обов’язковим інструментом виховання дитини.

У той же час результати досліджень, проведені за останні роки у багатьох країнах світу, показують, що мільйони дітей страждають від фізичного насильства. Дітлахи потерпають від ляпасів, стусанів, навіть серйозних побоїв. І найсумнішим є те, що в більшості випадків фізичного болю та душевних страждань, пов’язаних із ним, дітям завдають їх рідні: батьки, братики, сестрички, бабусі, дідусі. Люди, які мають дарувати дитині свою любов, тепло, відчуття безпеки, у такий спосіб намагаються довести свою правоту, привчити малих бешкетників до дисципліни та порядку.

Найжахливішою є ситуація, коли батьки чи вихователі, ховаючись за маскою «розумного фізичного покарання», б’ють дитину, знущаються з неї, лише через свій поганий настрій, роздратованість, виміщаючи свою злість та агресію на дитині.

Психологами доведено, що під час тілесного покарання, поряд із фізичним болем, дитина переживає неабиякий психологічний стрес, зазнає величезного емоційного напруження. Фізичне покарання принижує гідність дитини, порушує невід’ємне право кожної людини на фізичну недоторканість. Застосування фізичних покарань стосовно дітей виключає можливість партнерських стосунків та спілкування на рівних у сім’ї між дорослими та дітьми. Батьки, які дозволяють собі бити дитину автоматично вважають себе вищими за неї, а дитину – своєю власністю.

Уявімо дві ситуації. Перша з них така: дитина часто запізнюється на уроки і за це в щоденнику отримує зауваження від вчителя, а також запис про незадовільну поведінку. Вона повертається додому, показує щоденника батькам, і отримує 10 ударів ременем від тата.

Ситуація друга. Тато постійно запізнюється на роботу, і за це після чергового спізнення отримує догану від керівника. Він засмучений, повертається додому і починає розповідати про те, що сталося, шукаючи розуміння та підтримки. Дружина та діти нічого не хочуть чути, вони твердо переконані в його вині, починають його бити ременем та лозиною.

Мабуть, перша ситуація багатьом читачам здається знайомою, а друга незвичною та комічною. Проблема в тому, що батьки часто вдаються до фізичних покарань, не знаючи і не вміючи дитину виховувати іншими методами. Значно легше нагримати на дитину, дати їй ляпаса і поставити в куток, ніж пояснити їй доступними й зрозумілими для неї словами, що потрібно робити, а чого робити не слід, що є добре, а що погано. Часто дорослі думають, що діти просто не здатні зрозуміти багатьох речей, насправді ж причина в іншому – дорослі просто не вміють пояснювати. Прикро, коли дитина, отримавши зо три стусани та десяток ударів лозиною, так і не зрозуміла, за що її було покарано.

Часом батьки описують ситуації, коли вони вдаються до різноманітних пояснень, проте не отримують очікуваного результату від малого бешкетника чи бешкетниці, які продовжують займатися тим що й раніше. Що робити у таких випадках? Можливо, вдарити?.. – однозначна відповідь – «ні». Фізичне покарання дитини викликає в неї лише страх перед наступним покаранням, замість розуміння нею причин, чому це робити неможна. Звісно, батьки повинні змалечку виховувати своїх дитинчат, привчати їх до певних правил поведінки, проте в основі цього виховання має лежати принцип любові та розуміння. Навіщо бити того, кого любиш? – існують інші способи, щоб виразити свої почуття, піклування та турботу.

Англійський психолог Аліс Міллер сформулювала «отруйну педагогіку для батьків» – комплекс виховних дій, що призводять до розвитку травмованої особистості. Вона визначила ряд правил, які спричиняють глибоке психологічне травмування дитини. Серед них такі:

1. Батьки – господарі залежної від них дитини.

У силу своїх вікових особливостей дитина потребує постійної опіки та піклування з боку батьків. Задоволення її фізіологічних, емоційних потреб, особливо на початкових етапах її розвитку, винятково залежить від батьків. Проте таку залежність ні в якому разі не слід плутати із ставленням до дитини, як до своєї власності. Батьки повинні навчитися сприймати свою дитину як окрему маленьку особистість із власними інтересами, думками, очікуваннями, особливостями поведінки.

2. Батьки визначають, що добре, а що погано.

Безперечно, батьки повинні виховувати свою дитину, навчати її відповідній поведінці. Проте вони також мають поважати право своїх дітлахів на самоствердження, висловлення власної думки, навіть, якщо вона відрізняється від поглядів дорослих. Батьки повинні заохочувати в дитині самостійне прийняття рішень. Можливість прийняти рішення може стосуватися елементарних речей, наприклад, вибір зубної пасти, одягу на прогулянку, страв на вечерю.

3. Дитина відповідальна за гнів батьків.Якщо вони сердяться, то винна вона. Пригадайте: Як часто Ви знімали емоційну напругу за рахунок дитини? Чи завжди вона винна в тому, що Ви роздратовані і у Вас поганий настрій.

4. Батьки завжди повинні бути захищеними.

Захищеною в сім’ї має бути, перш за все, дитина! Якщо Ви люблячі батьки, не бійтеся показувати свою слабкість. Коли Ви відчуваєте провину перед своєю малечею, не зволікайте, визнайте її і попросіть вибачення. Дитина це обов’язково оцінить, запам’ятавши такий урок краще за будь-які фізичні покарання.

Слідування вище перерахованим правилам виховання дитини призводить до формування залежної особистості з низькою самооцінкою. У дітей формуються уявлення та установки, що носять деструктивний характер. Діти починають вірити в те, що батьки і справді завжди мають рацію, вони не можуть помилятися чи бути винними, а от задовольняти дитячі бажання – неправильно, оскільки це може призвести до формування надмірної примхливості та розбещеності. Шановні батьки, перш ніж вдаватися до тих чи інших методів виховання, задумайтесь над питанням, що для Вас є більш важливим: виховувати дитину так, щоб вона в усьому Вам корилася, боялася виразити власну думку, чи все ж таки виховати самостійну, із почуттям власної гідності, відповідальності, впевнену в собі особистість?

На даний час 18 європейських держав заборонили на законодавчому рівні тілесні покарання стосовно дітей, ще 6 країн публічно висловили свій намір зробити такий крок у недалекому майбутньому. В Україні ж продовжуються точитися дискусії між експертами на тему: за і проти фізичних покарань, у той час як батьки, на жаль, продовжують виховувати своїх неслухняних дітей за допомогою «ременя» та «лозини». Сподіваємось, що таких «вихователів» буде все менше.

Тривожні діти

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю.Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

Висока тривожність стає стійкою, якщо батьки та вчитель постійно незадоволені навчальною роботою дитини і від них дитина постійно отримує тільки зауваження, докори, інші різновиди негативного оцінювання. Припустимо, що дитина занедужала, відстала від однокласників і їй важко знову розпочати брати участь у процесі навчання. Якщо тимчасові труднощі, які доводиться долати дитині, дратують оточуючих, то у дитини виникає тривожність, острах зробити щось погано, неправильно. Негативний результат можна отримати і в ситуації, коли дитина навчається цілком успішно, але батьки очікують від неї чогось більшого та висувають до неї завищені вимоги, а також якщо навчання шестирічних дітей жорстко регламентовано.
Наслідком збільшення тривожності у дитини є зниження рівня її самооцінки, яке, у свою чергу, спричиняє зниження навчальних досягнень, закріплення неуспіху. Непевність у собі викликає в дитини бажання бездумно дотримувати вказівок дорослого, пасивність, формальне засвоєння здобутих знань, острах виявити будь-яку ініціативу.
За таких умов дорослі можуть припуститися невиправної помилки: незадоволені продуктивністю навчальної роботи дитини, що день у день знижується, вони починають більше зосереджуватися під час спілкування з нею на проблемних питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт, який відчуває дитина. Як наслідок маємо зачароване коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність цієї діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, у свою чергу, підсилює сформовані в дитини негативні особливості. Подолати це зачароване коло можна — необхідно змінити настанови й оцінювання батьків і вчителів щодо навчальної діяльності дитини. Близьким дорослим потрібно зосереджувати увагу на найменших досягненнях дитини, не сварячи її за окремі недоліки,— це дозволить знизити рівень тривожності дитини, сприятиме успішному виконанню нею навчальних завдань.
Фахівці вважають, що в дошкільному та молодшому шкільному віці тривожнішими є хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються через взаємини з іншими людьми, а хлопчиків більше турбують покарання.
Наприклад, низька успішність або який-небудь негарний учинок дівчинки викличуть у неї переживання, що педагог або батьки погано про неї подумають, а подружки не товаришуватимуть із нею. В аналогічній ситуації хлопчик, швидше за все, боятиметься, що його покарають дорослі або поб'ють однолітки.


Рівень тривожності дитини багато в чому залежить від тривожності дорослих, які її оточують: висока тривожність педагога або батьків передається дитині.


Тривожність дітей може підвищуватися і в тому разі, якщо батьки незадоволені своєю роботою, житловимиумовами, матеріальним становищем тощо.

Навчальна тривожність починає формуватися в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як авторитарний стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги батьків, постійне порівняння своєъ дитини з рештою дітей. У деяких родинах упродовж усього року точаться розмови про вибір «гідної» школи та досвідченого вчителя.
Така заклопотаність батьків, звісно, передається дитині. Крім цього, батьки наймають дитині безліч учителів, які готують дитину до школи. І незміцнілий, неготовий до такого інтенсивного навчання організм дитини іноді не витримує: дитина почитиє хворіти, у неї зникає бажання вчитися, а тривожність щодо майбутнього навчання стрімко збільшується.
Зазначимо, що після шести тижнів від початку навчального року рівень тривожності зазвичай підвищується в усіх школярів, у них виникає потреба в 7-10-денному відпочинку.
У дитячому садочку діти часто відчувають острах розставання з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років цей острах є припустимим і зрозумілим. Якщо ж дитина і в підготовчій групі постійно плаче під час розставання з батьками, не зводить очей із вікна, очікуючи на появу батьків, на це варто звернути особливу увагу.
Якщо впродовж чотирьох тижнів дитина залишається пригніченою і сумною, плаче під час розставання, відмовляється йти до дитячого садочка, боїться спати та залишатися на самоті, прокидається вночі від кошмарів, скаржиться на головний біль, біль у животі та інші фізіологічні розлади, то можна припустити, що в дитини справді спостерігається острах розставання і вона потребує допомоги спеціаліста.
Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто.

6 способів для мотивації вашої дитини виконувати домашнє завдання.

З початком нового навчального року для багатьох батьків починається «війна» з дітьми. Виною цьому домашні завдання та їх виконання. У дітей ніколи не буває бажання витрача

Кiлькiсть переглядiв: 380